Психологічна допомога особам з гомосексуальною орієнтацією

Декілька тез про психологічну допомогу особам із гомосексуальною орієнтацією в світлі християнської психотерапії.

         Процес зміни в психотерапії гомосексуальності відбувається на духовній, особистісній, фізичній та чуттєвій сферах. Цей процес передбачає індивідуальну психотерапію разом з участю в групі підтримки. Методика опрацьована Р.Когеном є основою роботи груп підтримки «Відвага» та «Пасха» у Польщі.

         Репаративна терапія гомосексуальності (Ніколоссі) виходить з припущення, що гомосексуальність пов'язана з травмами, отриманими в дитинстві, і, отже, за умови заліковування цих ран - виліковна. Цей терапевтичний підхід передбачає, що основна причина відхилень статевого розвитку пов’язані із невдачами у формуванні зв'язків із батьками своєї статі. Формується репаративний драйв, тобто прагнення задовільнити здорові потреби нездоровим способом. Ця теорія котра здобула розвитку у працях Й. Ніколоссі побудована на працях англійського психоаналітика E.Moberly.

            Доктор Йосеф Ніколоссі є терапевт, який пропрацював з понад 400 чоловіків котрі хотіли подолати свою гомосексуальність, він стверджує:

• головною мотивацією пацієнта має бути бажання зміни,
• душпастир або терапевт мають бути переконані в можливість зміни,
• більшість чоловіків з гомосексуальністю мають батька, котрі були байдужими, незаангажованими або дистансувалися від сина. Тому терапевт має бути протилежністю; активним, зацікавленим батьком, який виявляє опіку.
• Принципово що терапевтом для чоловіків гомосексуалістів має бути чоловік тереапевт. Для жінок які є лесбіянками жінка терапевт (добра мама, але вважати на дотримання меж).
• “Найбільш драматичні зміни, котрі бачив в часі останніх 15 років роботи із гомосексуалістами, здійснилися у глибоко віруючих чоловіків”.
• Християнська концепція зцілення з гомосексуалізму опирається на тому, що Бог хотів аби ти був гетеросексуальним і є доброю Божою волею реалізувати твою правдиву ідентичність у своїй статі. Не йдеться про те щоби переживати гетеросескуальність фізично, можеш жити утримуючись, однак як особа ти є гетеросексуальний. Ніколоссі мав пацієнта 70 річного священника, котрий був переконаний про слушність целібату, але прийшов на терапію, бо хотів чутися як гетеросексуальна людина.
•  Гомосексуальні чоловіки бояться чоловіків.
• Перешкода - це програма популяризації того, що люди родяться із гомосексуальністю, що не можуть змінитися.

Вважається, що репараційна терапія є неефективною для осіб, головною мотивацією котрих до зміни сексуальної орієнтації є почуття провини пов’язане із віровизнанням чи соціальним статусом. Однією із основних передумов ефективності терапії є внутрішня мотивація пацієнта, тобто бажання змінити себе. Ця терапевтична концепція інтегрує різні підходи. Основою є психоаналіз та психодинамічний підхід. Йдеться про стиль прив’язаності, який формується в немовляти, тобто стосунки мама-дитина: безпечний, амбівалентний чи тривожний, які виникають в результаті переживання сильною страху сепарації. Віннікот називає ще агональний страх, а Ніколлоссі порівнює з емоційною смертю. Другою основою репараційної терапії Ніколоссі є системний підхід та аналіз сімї, особливо порушень процесу комунікації. Також застосовуються техніки пізнавальної терапії (процес реконструкції нараційної). В безпечних умовах, котрі надають підтримку, урохомлюється процес навчання, який включає діяльність та емоційний досвід, модифікує дезаадапційні психологічні та нейрофізіологічні механізми.

 

У Міжнародній класифікації хворіб ICD (1994) сексуальна орієнтація, яка незгідна з его (егодистонічна) трактується як розлад і належить до категорії Психологічні розлади і розлади поведінки, пов’язані з сексуальним розвитком та орієнтацією F66. Натомість егодистонічна гомосексуальна орієнтація є під категорією F66.1. (ICD 10, с. 56). Особи із гомосексуальною орієнтацією не становлять одну групу. Ніколоссі розрізняє групу чоловіків до статевої ідентифікації (80% популяції) та тих, у котрих гомосексуальність сформувалася пізніше, після статевої ідентифікації (20%), як правило під впливом травми, наприклад сексуального насилля чи відкинення старшим братом або ровесниками. Аналогією може бути до та поедипальні фази розвитку.

 

Модель виховання сина в тріадично-нарцистичній сім'ї:

• Домінуюча мати, надмірно заангажована і стимулююча, що перевищує можливості дитини (вже як немовля дитина реагує захистом, наприклад відвернення голівки або закривання очей).
• Батько також реагує емоційним виснаженням: відходить як зі стосунків з жінкою, так із сином. Батько є пасивний, піддається, перестає бути привабливим зразком для ідентифікації сина, а також не може захистити його від мами.
• Як мати, так і батько, не забезпечують сину достатньо тепла, безпечної прив’язаності. Дитина переживає травму втрати правдивого близького зв’язку, що приводить до формування сорому. Це є головна травма, котра пошкоджує ядро Я, формує конфлікт асертивність-сором, який є ключовим для егодистонічної гомосексуальності. Коаліція «мама-син».

Модель виховання сина в нарцистичній сім'ї:

• Мати є або гіперстимулююча, або недостимулююча, байдужа,незначима роль батька
• Сім'я зосереджена на потребах, на свому ідеальному іміджі. Сім'я задовольняє свої потреби ціною дитини (це не батьки дбають за потреби дитини, але діти переживають за потреби батьків).
• Лінія «батьки-діти» В обидвох випадках: порушений емоційний зв'язок з батьками, особливо із батьком.
• Мати повинна приготувати сина для розвитку стосунків із батьком, однак цього не робить, утруднює контакт сина із батьком.

http://www.josephnicolosi.com/

http://www.josephnicolosi.com/translations-polish/

Предотвращение гомосексуальности. Руководство для родителей. (A Parent's Guide to Preventing Homosexuality) by Joseph Nicolosi, Ph.D., Linda Ames Nicolosi. https://static1.squarespace.com/static/5527394ae4b0ab26ec1c196b/553007bde4b0d72dc645b7c2/553007bde4b0d72dc645b7c5/1376604005257/parenting_russian.pdf

PS: В Україні вже опублікована російською мовою книга «Сором та втрата прив'язаності: репаративна терапія в дії». Ось моя коротка рецензія до цієї книги.
" Книга американського психіатра та психотерапевта Джозефа Ніколоссі досліджує почуття власної пустки, котре викликане горем, соромом та зумовлене втратою прив'язаності. Автор відкриває світ психотерапії небажаного потягу до представників тієї ж статі (Same Sex Attraction), також торкається проблематики транформації ідентичності, особистісного гендерного розвитку, примирення. Ця книга є контроверсійною, адже згідно позиції Американської психологічної асоціації популяризується те, що психосексуальна орієнтація не піддається змінам. В сучасному світі терапія гомо та бісексуальних пацієнтів як правило передбачає допомогу в прийнятті акцептації своєї орієнтації. Натомість Ніколоссі на основі досвіду та результатів багаторічної успішної психотерапії із чоловіками гомосексуалістами засвідчує, що є різні типи гомосексуальності, різні варіанти терапії. Феномен гомосексуалізму аналізується через призму не лише біологічних чинників, але також у контексті соціо-культурного середовища, виховання. Під час репаративної терапії застосовуються техніки аффект-орієнтованої терапії, гештальт терапії, а також короткотермінової психодинамічної терапії. Створення можливості до вільного вибору, а також багатоаспектна модель інтерпретацій природи гомосексуальності є надзвичайно важливою. У книзі здійснений опис формування небажаної гомосексуальної орієнтації, звернено увагу на роль дисфункції родини в цьому, а також запропонований процес оздоровлення. Книга може бути цікавою та корисною для широкого кола читачів, особливо для психологів, психотерапевтів, психіатрів, духівників, сімейних консультантів, а також для батьків і усіх тих, котрі прагнуть віднайти своє правдиве «Я». "

Психіатрично-психотерапевтична клініка в Німеччині: враження з тижневої практики.

Цього року мені вдалося бути один тиждень на ознайомчій практиці в одній із найкращих клінік психіатрично-психотерапевтично-психосоматичного профілю в Німеччині -  «Klinik Hohe Mark» в Oberursel, що неподалік Франкфурт-на-Майні. Цю клініку я вибрала спеціально враховуючи рекомендації і в основному з огляду на те, що вона позиціонується як така, що є християнською. Це одна із найстаріших та найбільших клінік подібного профілю в Німеччині. Створена ще в 1904 році в рамках служіння євангельської громади, з 1933  року функціонує як приватна психіатрична клініка.   Клініка належить до мережі клінік, котрі функціонують від Deutschen Gemeinschafts-Diakonieverband GmbH (DGD).  Моя практика відбувалася у психосоматично-психотерапевтичному відділенні, завідувачем котрої є доктор Мартін Грабе (Dr. med. Martin Grabe).  Загалом клініка розрахована на 234 пацієнта. Щороку тут перебуває біля 2000  пацієнтів на стаціонарі та близько 5500 абмулантних пацієнтів.  Клініка складається з трьох відділень (загальна психіатрія та психотерапія, психотерапія та психосоматика, соціальна психіатрія, узалежнення та психотерапія), персонал – 430 осіб. Метою клініки є надати фахово компетентну та християнсько заангажовану допомогу людям із психічними розладами та узалежненнями. Загалом це відділення налічує 102 лікарняні ліжка, складається із 5 відділів, в кожному 18-24 пацієнтів. Терапевтична концепція побудована на основах глибинної індивідуальної та групової психотерапії. Також застосовується елементи когнітивно-поведінкової психотерапії (зокрема схема-терапії).  Профіль відділення: лікування депресій, харчових розладів, емоційного вигорання (Burnout), межові розлади особистості (Borderline), пост-травматичний синдром, тривожні розлади особистості.

Одна стаціон займає один поверх, це 18-24 пацієнтів клініки, котрі перебувають у одно, дво чи трьохмісних кімнатах, кабінет для персоналу (де систематично впродовж дня відбувалися обговорення пацієнтів), кімната для зустрічей групи (групова терапія, тренінги, понеділкова зустріч в колі і тп), їдальня де харчуються пацієнти, куточок дозвілля. Пацієнти можуть спокійно пересуватися по території лікарні. Єдині обмеження: це перші три тижні перебування не можна користуватися телефонами, інтернетом, і покидати лікарню на вихідні. Потім, через три перші тижні свої телефони отримують назад, для того аби поїхати до дому на вихідні просто мають повідомити персонал лікарні про це.  Загалом перебування триває 6 тижнів, в окремих випадках можуть продовжити цей час (за звичай за бажанням пацієнта та відповідно до оцінки його стану). Перебування в клініці покривається в рамках існуючого медичного страхування. Є пацієнти у яких приватне страхування, то тоді комплекс послуг трохи вищий ніби (можуть мати наприклад головного лікаря відділення як свого терапевта, одномісну кімнату і тп.). Для того аби отримати місце в клініці потрібно мати скерування від лікаря, згоду страхової компанії на це, ну і згоду самої клініки прийняти пацієнта. Клініка як така нагадує більше пансіонат чи санаторій (з великою кількістю пропозицій та можливостей, добрими умовами проживання та харчування, чудової природою навколо), ніж лікарню в звичному для нас розумінні. Програма для  пацієнтів реалізовується на різних рівнях. В результаті пацієнт має можливість отримати «інтенсивне» лікування/поміч/підтримку, котрих потребує на даний момент:

• Індивідуальна опіка/психотерапія (За кожним пацієнтом закріплені дві постійні особи: психотерапевт (лікар-психіатр або психолог, з яким планується зустріч раз на тиждень - індивідуальна психотерапія) та «опікун» (важко описати що входить в обов'язки, але наскільки я зрозуміла, це всі практичні питання пов'язані з перебуванням в клініці, самопочуттям, розмови на рівні пропрацювання життєвого досвіду  під час перебування в групі, перебування в клініці загалом,  теж щось типу медичної сестри/брата, вони мають чергування в відділенні постійно, і мають бути на місці завжди 1-2 таких особи – слідкують чи всі пацієнти прийшли на сніданок/обід/вечерю, за картками вживання ліків і т.п.).
• Групова глибинна психотерапія (двічі на тиждень, в групі 6-7 осіб), Психодрама (раз на тиждень, в групі 10-15 осіб), щотижнева загальна групова зустріч  -  в групах із пацієнтів з одного відділення,
• Танцювальна терапія, арт-терапія,  робоча терапія (є три варіанти занять: різьба з деревом, офісна робота та робота за компютером), ерготерапія, фізіотерапія, тренінг релаксації і тп – це вже відповідно до кожного пацієнта планується  у їх плані та записується  в їх карточці-розкладі (раз на тиждень, в групах пацієнти з різних відділень). 
• Чергування пацієнтів на кухні, поливання квітів, слідкування за порядком (один раз на тиждень, всі пацієнти відділення),
•  Духовна програма (на вільний вибір кожного) – Літургія в неділю, раз на тиждень «біблійна година» (розважання над вибраним оривком Євангелії, поєднане із співом релігійних пісень), кожного дня вранці 20 хвилин «ранкової молитви» (співання пісень релігійних, свідчення на релігійну тематику), можливість мати зустріч із духівником чи духовним консультантом (в клініці є 5 штатних працівників, котрі займаються власне духовною опікою для пацієнтів).  Все це звичайно суто добровільно і тільки для бажаючих. Тобто під час самого перебування ніякого релігійного фанатизму.

Все, що відбувається із кожним пацієнтом під час групових занять терапевтичних та перебування у групі у відділенні систематично проговорюється персоналом на зустрічах впродовж дня, і найважливіші нотатки вводяться у спеціальну компютерну програму, де є відповідні «картки» пацієнтів. Таким чином налагоджена дуже ретельний обмін інформацією між різними терапевтами та відвідно враховуються всі індивідуальні та групові процеси, котрі відбуваються підчас перебування пацієнта.  

Всі психологічні тести, котрі пацієнт має скерування пройти - відбуваються у компютерній кімнаті. Пацієнт приходить туди з карточкою своєю, де записано які тести потрібно пройти, і відповідно відповідає на всі питання в компютерній програмі. Результати автоматично йдуть до психолога, і потім проговорюються під час наступної індивідуальної зустрічі з пацієнтом.  В цій же кімнаті є наприклад теж різні компютерні навчальні програми:  тренінгу соціальних компетенцій  для пацієнтів з borderline, концентрації уваги і тп.   

Загалом на території лікарні є декілька корпусів, в яких відповідно різні відділення та окремі приміщення для занять з арт-терапії, танцювальної терапії, тілесно-орієнтованої терапії, робочої терапії, бібліотека, каплиця, велика їдальня, спортивний центр, магазин із книжками/сувенірами.  Раз на тиждень відбувається зустріч (триває  60 хвилин десь)  завідувача відділенням із всіма новими пацієнтами клініки, тобто тими, котрі цього тижня сюди приїхали. Під час зустрічі розповідається концепція та підхід щодо психотерапії, наводяться приклади та мотивується до участі у програмі. 

            Мої враження з практики залишилися дуже позитивними, і сподіваюся, що в найближчому майбутньому вдалося би щось подібного запровадити в Україні також. 

 

 

 

Думки християнського психолога про майндфулнес

Під час останнього мого візиту до України декілька разів в різних контекстах мене питалися мою думку про майндфулнес. На той час, все що я могла відповісти, це те, що майндфулнес має свою основу в буддистських практиках і зараз стає досить популярним, ну і що я цим не займаюся. Потім я трохи присвятила часу аби краще зорієнтуватися.

Одним словом, зрозуміло, що будь-який психологічний метод матиме свій плід залежно від контексту (світогляду того, хто провадить та динаміки групи) та «землі на котру падає зерно» (особистісних та духовних особливостей учасників, мотивації та ставлення до медитацій та тп.).

Можна припустити, що для певних категорій людей майндфулнес може бути корисним, і що є елементи котрі варто взяти до уваги. Але напевно не можна стверджувати що цей метод буде інтегрувати із світоглядом більшості, а тим більше майндфулнес не може бути панацеєю у віднайдені самоприйняття та подоланні стресу. Стверджується, що завдяки техніці майндфулнес, котра походить із умовно найменш "релігійної" буддистської традиції - можна не лише істотно змодифікувати функціонування мозку, але також отримати доступ до специфічного медитативного досвіду. Якщо загалом можна говорити в цьому випадку про "духовність", то це духовність цілковито сприватизована, невимагаюча приналежності до жодної релігійної організації.

Kabat-Zinn (2005) описує наступні ключові засади медитації майндфулнес (mindfulness): (a) розвиток усвідомлення внутршініх (почуттів, думок, уявлень) та зовнішніх переживань (звуки, смаки, запахи), (b) безоцінкове спостереження та прийняття цих досвідів, (c) культивування співпереживання власного досвіду, (d) розвиток відкритості до досвіду, (e) повернення до теперішнього моменту, коли думки втікають у фантазії.

В християнській традиції є багато джерел та моделей для контемпляцій, котрі дозволяють не лише концентруватися на собі та бути "тут і тепер", але також сприяють до розвитку гармонійних стосунків із своїм «Я», іншими людьми та Богом, а також надають сенс. Християнська медитація (контемплятивна молитва) має свою 2000 річну історію. Це низка стратегій, створених для звернення уваги на свому Я, Святій Трійці та покликаних до: (a) поглиблення власних стосунків з Богом, (b) популяризації духовного розвитку або емоційного зцілення, (c) зростанню в любові до ближнього та самого себе (Garzon).

Підсумовуючи: для певного типу осіб майндфулнес може бути цікавою практикою у дорозі самоусвідомлення. Натомість для тих, котрим близькі християнські цінності на мою думку того, що пропонує майндфулнес може бути недостатньо і може бути корисним шукати варіанти медитацій із християнським виміром. Напевно не варто робити з будь-якої практики самоціль і вміти фільтрувати месседжі відповідно до свого правдивого «Я». Я переконана, що світогляд терапевта завжди певним чином присутній, тому навіть  у практиках, котрі декларуються як «вільні від релігійних переконань» теж несеться певний світогляд.

Ось стаття польською мовою де звертається увага на міфи пов'язані з технікою майндфулнес:

https://www.naukaireligia.pl/miedzy-terapia-a-mentalnym-fitnessem-29445

 

http://www.krytykapolityczna.pl/artykuly/opinie/20140420/stawiszynski-duchowosc-bez-religii

 

Ось стаття англійською мовою про відмінність християнського підходу у медитації:

http://www.christianpsych.org/wp_scp/mindfulness-and-christian-devotional-meditation/