Статті

  Мої статті у наукових журналах:

1. Яремко О. Методи психологічного дослідження релігійної свідомості. // Духовно-психологічні основи християнської психології. Колективна монографія. Під ред. Гридковець Л.М. Львів, Скриня. 2015, C.161-183. 
2. Яремко О.  Інтегративна християнська психотерапія: основні положення напрямку психотерапії / О. Яремко // Вісник [Київського інституту бізнесу та технологій]. - 2012. - Вип. 3. - С. 93-97. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkib_2012_3_18
3. Яремко О. Роль особистісних чинників у зв’язку міжособистісних стосунків та стосунків до Бога. // Проблеми сучасної психології. Збірник наукових праць “Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка та Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. – Кам’янець-Подільський: «Аксіома» 2011. –  Вип. 13. – C. 751-763.  http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2011_13/751-763.pdf
4. Яремко О. Образ батьків  та образ Бога у студентів. // Наукові записки Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26, в 5-ти томах. – Т. 5. – С. 334-339.
5.  Яремко О. Психологічні особливості релігійності студентської молоді //  Соціальна психологія. – К.,  2011. – № 6 (50).  http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspl/2011_14/900-910.pdf
6. Яремко О. Особистісні кореляти релігійності. // «Соціальна психологія», №5 (49) – 2011, С.50-58.  
7. Яремко О. Валідизація української версії опитувальника для визначення типу стосунків із Богом// «Педагогіка і психологія професійної освіти». – Львів, 2011. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pippo/2011_4/Yaremko.htm
8. Яремко О. Образ Бога та образ батьків у студентів. // Вісник Інститут родини Українського Католицького Університету. – №5: Сімейні взаємини. » Львів: Видавництво УКУ, 2006. – С. 132-147. 

Посібники (популярна література): 

1. Звільнити метеликів… http://www.sober-way-of-life.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=63&Itemid=130
2. Порадник для волонтера  www.civicua.org/main/data?t=3&c=1&q=715292

Дослідження ефективності духовно й релігійно орієнтованих підходів у психотерапії.

Й. Прохаска (2006) відзначив, що «протягом останніх двох декад кількість і якість літератури, присвяченої релігії та духовності в психотерапії, виразно зросла». Н. Ваде, Е. Вортінгтон та Й. Фоґель (2007) зробили огляд досліджень на тему застосування релігійних інтервенцій в терапевтичній практиці. Як релігійні, так і нерелігійні терапевти погоджуються, що деякі форми такої інтервенції (обговорення релігійного досвіду чи молитва за клієнта) можуть знайти своє місце в психологічному консультуванні та психотерапії. Терапевти стверджують також, що деякі форми інтервенцій безумовно не повинні застосовуватися – наприклад, спільна молитва з клієнтом або заохочення до певних релігійних практик чи до їх відкинення.

Психотерапія із врахуванням релігійності та духовності є ефективною. Результати здійсненого мета-дослідження вказують на те, що релігійно/духовно орієнтована психотерапія приводить до покращення як на психологічному так і на духовному рівні особистості (Worthington, E.L., Hook Jr. J. N., Davis E, McDaniel M.A., 2011). Дослідження E. Шафранске та X. Мелоні (1990) показують, що близько 80% каліфорнійських психологів-терапевтів вважають, що під час психотерапії не варто уникати релігійних та духовних питань, а для 47% саме проведення психотерапії поглибило їх особисту зацікавленість релігійною проблематикою, духовністю. Переважна більшість опитаних терапевтів виявила готовність обговорювати проблеми релігійного характеру в рамках супервізії (85%), а водночас вважала, що особливості роботи з релігійними пацієнтами повинні бути важливим елементом терапевтичної освіти (70%).

Серед психологів, терапевтів, психіатрів дедалі більше утверджується переконання, що в майбутньому релігія та духовність буде присутня в терапевтичній та консультативній практиці більш специфічним та явним чином. Як відзначають E. Ворінгтон та C. Сандаже (2002), актуальне було б, наприклад, включення питань про релігійність та духовність у стандартний набір питань під час клінічної діагностики, врахування релігії як джерела потенційної сили та соціальної підтримки, а також проведення терапії з оглядом на особливості релігійності пацієнтів/клієнтів.

Як показали в своєму дослідженні Л. Пропст, Р. Остром, Р. Ваткінс та Т. Дін (1992), хворі на депресію релігійні особи, які брали участь у когнітивно-поведінковій терапії з використанням релігійних інтервенцій, після лікування продемонстрували більшу міру редукції депресії і кращі показники поступу в соціальному функціонуванні та загальному самопочутті, ніж група пацієнтів, які проходили звичайну пізнавально-поведінкову терапію. Р. Говкінс, С. Тан і А. Турк (1999) доводять, що терапія, згідна з цінностями пацієнтів, може бути ефективніша за традиційну когнітивно-поведінкову терапію. З досліджень над ефективністю інтервенцій релігійного характеру випливає, що інтегративна релігійна психотерапія так само успішна, як традиційна психотерапія. Доведено, що поява інтеракцій між релігійністю клієнта і терапевтичними інтервенціями, згідними з його світоглядом, може збільшити почуття близькості між клієнтом і терапевтом, а в підсумку покращити психічне функціонування клієнта.

Література

•  Hawkins, R. S., Tan, S., & Turk, A. A. Secular versus Christian inpatient cognitivebehavioral therapy programs: Impact on depression and spiritual well-being // Journal of Psychology & Theology. – 1999. – № 27. – P. 309-318.
•  Prochaska, J. O., Norcross J. C.  Systemy psychoterapeutyczne. Analiza transteoretyczna. –  Warszawa: IPZ, 2006.
•  Propst, L. R., Ostrom, R., Watkins, P., Dean, T. Comparative efficacy of religious and nonreligious cognitive-behavioral therapy for the treatment of clinical depression in religious individuals // Journal of Consulting & Clinical Psychology. – 1992. – № 60. – P. 94-103.
• Shafranske E. D, Malony H. N. California psychologists’ religiosity and psychotherapy // Journal of Religion and Health. – 1990. – № 29 (3) – P. 219-231.
• Wade N.G., Worthington E.W., Vogel D.L. Effectiveness of religiously tailored interventions in Christian therapy // Psychotherapy Research. – 2007. – № 17(1). – P. 91-105.
• Worthington, E. L. Jr., Sandage, S. J. Religion and spirituality // Psychotherapy relationships that work / ред. J. C. Norcross. – New York: Oxford University Press, 2002. – Р. 383 - 401.
• Worthington, E.L., Hook Jr. J. N., Davis E, McDaniel M.A.  Religion and Spirituality // Journal of clinical psychology: in session. – 2011. - Vol. 67(2). – P.204-214.

Основи інтегративної християнської психотерапії

/Частина мої статті у журналі "Форум психіатрії і психотерапії"/
Напрямок інтегративної християнської психотерапії був опрацьований польськими психологами та психотерапевтами (http://www.spch.pl/). Навчання з цього напрямку терапії проводить Польське товариство християнських психологів (чотирирічна програма післядипломної освіти). Цей вид психотерапії базується на християнській антропології (розуміння людини як cтвореної на образ та подобу Божу; єдність тіла, душі та духу) й на ідеї свободи та гідності людської особи, свідомої і обумовленої водночас як біологічним, так і соціальним контекстом (Л. Рулла). Цей напрямок близький до інших інтегративних та холістичних  підходів, а також до логотерапії Франкла й когнітивної та гуманістично-екзистенційної психотерапії (Р. Мей, М. Бубер). Його специфіка полягає в тому, що при контакті з пацієнтом беруться до уваги стосунки пацієнта і терапевта з особистісним Богом, а сфера надприродного трактується як реальна і здатна впливати на людське життя.

Інтегративна  християнська психотерапія – це форма психологічної допомоги, яка, спираючись на принципи християнської антропології, використовує як здобутки різних  психотерапевтичних шкіл, так і свої власні методи з тим, щоб провадити людину до психо-фізично-духовного здоров’я та розвитку. Метою інтегративної християнської психотерапії є зміцнення або відновлення психічного здоров’я та розвиток особи. Розвиток цей спрямований на досягнення повноти людського життя, а це передбачає розвиток та інтеграцію біологічної, психічної (емоційної, волітивної, когнітивної), поведінкової та духовної сфер і оптимальне функціонування в перспективі дочасній та вічній. Духовність при такому підході розуміється як стосунки особи з Богом. 

 Інтегративність християнської психотерапії розуміється трояко:

• по-перше, це інтегрована концепція особи як особистості в розумінні християнської антропології;
• по-друге, це інтегроване використання напрацювань різних психотерапевтичних шкіл, достосоване до проблеми пацієнта й етапу терапії;
• по-третє, це важливість внутрішньої інтеграції психотерапевта для ефективної терапії (має значення не лише професіоналізм, знання й уміння психотерапевта, а й його внутрішня інтеграція, що охоплює також і духовний вимір). 

          

Модель особистості в інтегративній християнській психотерапії. Щодо розуміння людини в терапії, то інтегруючу роль тут відіграє християнська антропологія та концепція особистості. Подана нижче схема «автомобіль», опрацьована А. Осташевською [8], спрощено зображає модель особистості в її стостунках з Богом.

 Два передні кола означають пізнавальну сферу, тобто розум (R) та волю (W), а два задні кола – це  фізична сфера, тобто тіло, вчинки (F) та емоції, почуття (E). Людина становить цілість, тобто всі «колеса» цього «автомобіля» важливі, і між ними має відбуватись обмін інформацією. Поганий обмін інформацією між цими чотирма сферами призводить до дезінтеграції, порушень функціонування цілості. Для того, щоб «автомобіль» міг їхати, колеса повинні бути «збалансованими», тобто жодне з коліс не повинно бути більш або менш важливим. Вплив на автомобіль мають дві зовнішні сили: Бог (B) та Диявол, тобто противник (P). Бог має доступ до внутрішнього світу людини, знає його і сприяє тому, щоб автомобіль їхав у напрямку до Бога. Противник не має безпосереднього доступу до сфери розуму та волі, але може мати вплив на фізичну та емоційну сфери, а отже може вносити збурення в процес пізнання та прийняття рішень людини. З погляду противника важливо, щоб автомобіль не їхав уперед (а їхав назад або вбік). Людські проблеми можна розглядати та вирішувати з оглядом на ці шість чинників (R, W, E, F, B, P).  Під час діагностики психологічна проблема може стосуватися одного з них або якоїсь комбінації цих шести елементів. Традиційна психологія в своїх концепціях особистості більшою чи меншою мірою враховує всі чотири «колеса» (R, W, E, F), однак окремі психологічні школи концентруються переважно на одній із цих чотирьох сфер. Наприклад, психоаналіз та гуманістична психологія займаються здебільшого емоційною сферою, біхевіоральна психологія – фізичною сферою, когнітивна психологія – сферою розуму. Згідно із інтегративною моделлю, людина є цілість, на яку можуть мати вплив також дві невидимі сили, тобто Бог та противник. Традиційна психологія не бере до уваги те, як впливають на людину стосунки з Богом. Натомість згідно з християнським підходом Бог провадить кожну людину, а тому психотерапія має «вписатися» в цей процес і стати його частиною [8, с. 93-96].

Щодо методів, які застосовуються в інтегративній християнській терапії, то основними тут є психодинамічний та когнітивно-поведінковий напрямок. Також беруться до уваги й напрацювання інших терапевтичних шкіл (екзистенціально-гуманістична терапія, логотерапія, транзакційний аналіз, системна сімейна терапія). Інтегративна християнська психотерапія передбачає свідоме й адекватне конкретній проблемі пацієнта застосуваня напрацювань різних психотерапевтичних шкіл, які не суперечать християнському розумінню людини. Варто відзначити важливість пошанування «вільної волі» людини і дотримання моральних принципів у терапії. Християнський підхід не допускає застосування тих терапевтичних методик, у яких терапевт виступає «всезнаючим гуру» або під час яких здійснюється навіювання, «розстановки» та гіпноз. В інтегративній християнській психотерапії, як і при психодинамічному підході, визнається особливе значення дитячого досвіду; існування несвідомих процесів та їх вплив на інші досвідчення; вплив емоцій на мислення, рішення та вчинки; значення захисних механізмів, перенесення тощо. Подібно до пізнавально-поведінкової терапії, тут визнається значення процесу навчання, позитивних та негативних підкріплень, ключових переконань, автоматичних думок. Згідно з засадами гуманістично-екзистенційної терапії особлива увага приділяється особі в усіх її аспектах (тіло, почуття та емоції), її потенціалові, значенню стосунків для формування та корекції установок, а також значенню страждання та смерті. Як і в системній сімейній терапії, враховується значення сімейних та соціальних систем у формуванні особи та її системи стосунків [11].

В інтегративній християнській психотерапії застосовуються й розвиваються також специфічні стратегії та методики, особливо персоналістичні та духовні. Вони стосуються зміцнення особи як цілості, її самосвідомості, свідомості власних цілей та рішень, а також стосунків даної особи з  Богом. Духовні методики ґрунтуються на тому впливі, який стосунки з Богом чинять на мислення, почуття, вчинки та рішення людини. Специфічні духовні методики, характерні для християнської психотерапії – це, наприклад, методики для діагностики та корекції особливостей образу Бога або типу релігійних стосунків; бібліодрама; цитування біблійних правд; робота з псалмами. Персоналістичні техніки застосовуються для розвитку самоприйняття, самоповаги, самоусвідомлення (що я відчуваю, думаю, хочу, роблю) й усвідомлення власних рішень, вміння бачити межі власного впливу (що залежить від мене, а що не залежить).

Психотерапевтичні методики застосовуються відповідно до проблеми пацієнта, етапу терапії та можливостей пацієнта. Психотерапевт працює з життєвим досвідом, емоціями, переконаннями та поведінкою пацієнта, допомагає пацієнту відкривати правду про своє життя й інтегрувати ті сфери життя, що їх він досі не міг прийняти як свої. Це психотерапія «директивно недирективна»: директивно визнається особистість, її гідність та свобода; сама ж терапія, особливо при роботі з важкими життєвими досвідченнями та емоціями, ведеться недирективно – терапевт дає пацієнтові певний простір свободи, не порушуючи його автономії й товаришачи йому в інтерпретуванні дійсності.

Модель психотерапії, яку розвиває Польське товариство християнських психологів (SPCh), називається «терапія зміцнення особистості» [7, 8,11]. Терапевт відіграє тут роль значущого близького дорослого, який має допомогти: виявити в історії життя пацієнта важкий життєвий досвід з дитинства, зрозуміти його тодішні емоції, ствердити його право переживати ці емоції, а також забезпечити певний корегуючий досвід. У християнській інтегративній психотерапії виділяються такі елементи терапевтичного процесу [11]:

•   Виявлення причин актуальних установок (на цьому етапі відбувається робота з досвідом дитинства, а особливо аналізуються стосунки із значущими людьми).
•    Виявлення витіснених емоцій.
•   Корегуючі переживання в терапевтичних стосунках «пацієнт-терапевт» (передбачаються такі елементи: завдяки безпечним терапевтичним стосункам пацієнт переживає емоції, які раніше було важко пережити;  пацієнт досвідчує прийняття та повагу до своїх емоцій; пацієнт дістає право відчувати те, що відчуває (підтримка з боку терапевта); формування  довіри до своїх особистісних ресурсів, в тому числі емоцій, мислення, вчинків, рішень та своїх стосунків з Богом).
•     Робота з переконаннями (щодо себе самого, інших, світу та Бога).
•    Робота з поведінкою (аналіз того, як поводиться пацієнт у важких для нього ситуаціях; яким чином це сприймається та переживається іншими; пошук альтернативної поведінки і тестування цієї поведінки на практиці; вироблення вміння відрізняти корисні і шкідливі елементи середовища, застосування  конструктивних елементів і витіснення в міру можливості елементів шкідливих).
•   Інтегрування нових елементів установок та переконань з попереднім образом себе та світу (аналіз ситуацій, що й далі викликають страх і актуалізують давні моделі поведінки; терапевтична допомога в полагодженні цих конкретних ситуацій).

Духовність у процесі психотерапії сприймається як реальність, а не як захисний механізм. В інтегративній християнській терапії вважається, що стосунки з Богом можуть бути реальними (здорова духовність що ґрунтується на свободі та особистісних релігійних стосунках) або уявними, ілюзорними (хвора духовність, побудована на захисних механізмах та деструктивних переконаннях). Психотерапевт повинен вміти відрізняти одні від других і під час терапії, якщо виникає така потреба, враховувати духовний вимір особистості: допомагати інтегрувати психічний розвиток з духовним; намагатися зрозуміти духовність пацієнта; крім типових терапевтичних методик (вербалізація, конфронтація, інтерпретація, кларифікація) застосовувати біблійні аргументи (наприклад, цитати з Святого Письма, які зміцнюють процес особистісної зміни, визначають на позитивні аспекти цієї зміни в духовних категоріях).

Як зазначає А. Осташевська, психологічні цілі, що ставляться під час психотерапії (здорове функціонування особистості), можуть відрізнятися від тих цілей, що стоять перед особою на площині духовного розвитку. Але насправді суперечності тут немає. На психологічному рівні важливо, щоб пацієнт віднайшов відчуття свого впливу на дійсність, а на духовному рівні важливе усвідомлення та прийняття власних обмежень, помилок та гріхів, а також вміння приймати страждання. Це, в свою чергу, допомагає людині приймати Боже милосердя та благодать Божу. В духовному вимірі, розвиток особистості полягає в розвитку любові до самого себе, до інших і до Бога. [8, с. 92-93]. У християнській психотерапії вважається, що «все має свою причину, але також духовний сенс, тобто є задля чогось» [8, с. 86]. Принципи християнської психотерапії однакові як для віруючих людей, так і для атеїстів. Наші пацієнти – це не лише християни.

Підсумовуючи, можна сказати, що інтегративна християнська психотерапія створює цілу низку можливостей: терапія психічних розладів та порушень; розуміння духовного досвіду пацієнта; здатність відрізняти здорові релігійні переконання від патологічних; врахування значення духовного виміру для психотерапії, наприклад у мотиваційній сфері; розуміння динаміки взаємовпливу психіки і духовності. Тою зміною, на яку спрямована християнська терапія, має стати виявлення колишніх досвідчень; пережиття раніше витіснених емоцій; зміна переконань на конструктивні, правдиві, пов’язані з енергією та життєвою силою; зміна поведінки на конструктивну й ефективну; зміцнення особи в її цілісності; посилення свідомого управління прийняттям рішень, інтегрування терапевтичних та розвиваючих процесів з духовністю [11, c.21].

На закінчення  зазначимо принципи роботи психотерапевта, якому властива активна повага до віри пацієнта:

• Психотерапевт професійно приготовлений і займається терапією психічних порушень. Терапевт не займається духовним проводом.

•   Психотерапевт уважний та відкритий на кожен вимір життя пацієнта, також на духовний вимір та духовний досвід особи. Духовний вимір важливий і не може бути редукований до виміру психологічного.
•   Психотерапевт може бесідувати з пацієнтом на теми віри не тільки тоді, коли пацієнт сам порушує цю тему, але й тоді, коли пацієнт не виявляє такої ініціятиви. Цей другий варіант можливий тоді, коли терапевт має підстави припускати, що духовна тематика має зв’язок з психологічними проблемами пацієнта. Якщо терапевт сам порушує цю тематику, він повинен особливо уважно слідкувати за перебігом терапевтичного процесу. Терапевт не повинен змушувати пацієнта до бесіди на теми віри.
•   Терапевт не намагається навернути пацієнта. Він ніколи не применшує значення пацієнтової віри або духовних переживань.
•    Психотерапевт винятково обережний у формулюванні будь-яких думок та оцінок, особливо тоді, коли пацієнт залежний від нього. Коли розпочато терапевтичний діалог на тему віри, релігії або духовного досвіду, дуже важливо звертати увагу на процес переносу. 
•   Бесіда з пацієнтом на тему віри має експлораційний характер. Вона може допомогти пацієнтові глибше зрозуміти себе самого, свій життєвий досвід і те, яким чином віра пов’язана з його емоційними проблемами. Завдання терапевта – інспірувати терапевтичний процес (головна мета – терапія), а не інтерпретувати досвід пацієнта на підставі тих чи інших богословських доктрин [4].

Висновки:  Інтегративна християнська психотерапія – це сучасний напрямок терапії, який основується на ідеї інтеграції біологічної, психічної (емоційної, волітивної, когнітивної), поведінкової та духовної сфер особистості і який дає змогу усувати психічні розлади, зміцнювати психічне здоров’я та сприяти всебічному розвиткові особистості. Теоретичною основою цього напрямку є інтегративна концепція особи як особистості в розумінні християнської антропології. У практиці християнської психотерапії враховуються напрацювання різних психотерапевтичних шкіл, які достосовуються до проблеми пацієнта та етапу терапії, а також використовуються власні терапевтичні методики. Особлива увага надається внутрішній інтеграції самого психотерапевта як запоруці ефективної терапії.

Аналіз літератури, результати найновіших психологічних досліджень, а також практика психотерапевтичної роботи доводять ефективність цього напрямку терапії і вказують на потребу враховувати віру, духовність і релігійні переконання пацієнта у психологічній практиці, соціальній роботі та психотерапії. А звідси випливає актуальна потреба професійного приготування практичних психологів, терапевтів та соціальних працівників до особливостей роботи з віруючими пацієнтами/клієнтами.

Література

1.  Братусь Б. С. Христианская и светская психотерапия // Московский психотерапевтический журнал. Христианская психология (cпецвыпуск). – 1997. –  №4. – С. 7-20.
2.   Бурно М. Е. Клиническая психотерапия. – М.: ОППЛ, 2000.
3.   Evans K.R., Gilbert M.C. An Introduction to Integrative Psychotherapy. – New York: Palgrave Macmillan, 2005.
4.  Griffith J.L., Griffith M.E. Odkrywanie duchowości w psychoterapii. –  Warszawa: WAM, 2008.
5.  Johnson, E. L., Jones, S. L. Psychology and Christianity: Four views. – Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 2000.
6. Hawkins, R. S., Tan, S., & Turk, A. A. Secular versus Christian inpatient cognitivebehavioral therapy programs: Impact on depression and spiritual well-being // Journal of Psychology & Theology. – 1999. – № 27. – P. 309-318.
7. Ostaszewska, A. Wzmacnianie osoby w terapii zaburzeń osobowości // Osoba, osobowość, zaburzenia osobowości / ред. S. Tokarski. – Płock: Płocki Instytut Wydawniczy, 2006.
8. Ostaszewska, A. Zasady psychoterapii chrześcijańskiej // Psychologia i psychoterapia chrześcijańska w teorii i praktyce / ред. E. Jackowska, R. Jaworski. – Płock: Płocki Instytut Wydawniczy, 2006. – S. 85-101.
9. Prochaska, J. O., Norcross J. C.  Systemy psychoterapeutyczne. Analiza transteoretyczna. –  Warszawa: IPZ, 2006.
10. Propst, L. R., Ostrom, R., Watkins, P., Dean, T. Comparative efficacy of religious and nonreligious cognitive-behavioral therapy for the treatment of clinical depression in religious individuals // Journal of Consulting & Clinical Psychology. – 1992. – № 60. – P. 94-103.
11. Psychoterapia integratywna w podejściu chrześcijanskim. Informator SPCH. –Warszawa: SPCH, 2011.
12. Shafranske E. D, Malony H. N. California psychologists’ religiosity and psychotherapy // Journal of Religion and Health. – 1990. – № 29 (3) – P. 219-231.
13. Spiritually oriented psychotherapy / ред. L. Sperry, E. P.Shafranske. – Washington, DC: APA, 2005.
14. Wade N.G., Worthington E.W., Vogel D.L. Effectiveness of religiously tailored interventions in Christian therapy // Psychotherapy Research. – 2007. – № 17(1). – P. 91-105.
15.Worthington, E. L. Jr., Sandage, S. J. Religion and spirituality // Psychotherapy relationships that work / ред. J. C. Norcross. – New York: Oxford University Press, 2002. – Р. 383 - 401.
16.Worthington, E.L., Hook Jr. J. N., Davis E, McDaniel M.A.  Religion and Spirituality // Journal of clinical psychology: in session. – 2011. - Vol. 67(2). – P.204-214.
17. Jung C. G. Modern Man in Search of a Soul. –  London: Routledge, 2001.