Досвід війни впливає на всю особистість: на внутрішнє сприйняття світу, почуття, душу, поведінку, тіло та сімейні структури. Характерними ознаками психічного ушкодження (травми, рани) є перенапруження людини через екзистенційну загрозу та неможливість подолання цієї загрози. При цьому ситуація з дітьми особлива, тому що вони найбільш вразливі та чутливі, вони все переживають і засвоюють, але не в змозі висловити і зрозуміти набутий досвід. Тому кожна дитина реагує по-різному. Деякі залишаються виснаженими, ізолюються від інших, стають сором’язливими та сповненими власних страхів і тривог. Навпаки, інші стають гіперактивними та агресивними.
Вплив травматичних переживань на психіку дитини залежить і від своєчасного надання першої допомоги та підтримки. Само собою зрозуміло, що батьки та дорослі мають бути покликаними захищати дитину, гарантувати безпеку та беззастережне прийняття. Людина в кризових ситуаціях і в особливо травматичних переживаннях потребує соціальної та емоційної підтримки, шукає спільноти, друзів, родичів і знайомих. Ми відіграємо допоміжну роль для багатьох українців, яким довелося покинути батьківщину і приїхати до Німеччини в надії на тимчасовий притулок.
Очі дитини, які шукають допомоги та вдивляються через плече дорослого в обличчя телеглядачів, стали символом серйозності ситуації, яку ще місяць тому не могли уявити люди на безпечному Заході Європи. Який вплив матиме досвід?
Ми також зазнаємо емоційних ран, навіть якщо це не стосується нас безпосередньо. Очі дитини, які шукають допомоги, можуть нагадати нам про наші особисті переживання, коли ми відчували себе безпорадними, слабкими і залежними, коли переживали несправедливість, безпорадність, приниження. Автоматичними реакціями у надзвичайні ситуації на збудника травми є наступні: “Fight-Flight-Freeze”:
- Реакція- боротьба– це, наприклад, розізлитися, звинувачувати інших.
- Реакція - втеча – це, наприклад, заперечення, несамовитість, забріхування.
- Реакція замороження/застигання - це наприклад, скам'яніння, нездатність думати.
- Дисоціація - відключення, відчуття знесилення.
Звісно, ми хочемо допомагати слабшим, ображеним, беззахисним; при цьому, допомагаючи іншим, солідарно, добровільно, допомагаємо собі. Проте кількість людей, які зараз потребують нашої допомоги, нашого захисту, нашої підтримки, вражає – це не просто сотні тисяч людей/дітей, це мільйони людей. Ми відчуваємо свою безпорадність, яка пов’язана із втратою базового матеріального забезпечення. Варто зазначити, що відчай посилюється тим фактом, що війна триває, що в усьому світі, в якому ми живемо, нам ще не вдалося зупинити цей потік несправедливості, насильства та приниження, порушення прав людини.
Ми не можемо зараз повністю оцінити можливі наслідки цього досвіду, оскільки цей досвід прямо чи опосередковано впливає на кожного з нас зараз. Наслідки досвіду залежать від особистого фону/грунту, на який вони потрапляють. Важливо, чи вчасно надається психологічна допомога та підтримка та чи отримано «коригувальний» позитивний досвід.
Як можна допомогти травматизованим дітям і які ознаки слід спостерігати після втечі із зони бойових дій, щоб розпізнати травму чи психологічну шкоду?
Фізичні та емоційні реакції, такі як страх, безпорадність, відчай або гнів, часто виникають після травматизуючих подій. Поширеними ознаками є також соціальна замкнутість, спогади, що мучать, лякливість, розлади сну, безглуздість, втрата інтересу, проблеми з концентрацією, стресові образи. Це свідчить про те, що психіці ще потрібен деякий час, щоб переробити те, що сталося. З кожним тижнем цих реакцій стає все менше. Травматизовані переселенці потребують досвіду довіри до себе та інших, досвіду захищеності, захисту та безпеки, оскільки їхня довіра до себе, до інших людей і до світу була порушена. Від самого початку обробки екстремального пережитого досвіду суттєво важливим є сприяти досвіду самоефективності.
Прибуття в безпечне середовище та надійна, безперервна присутність близької особи є найважливішими передумовами для постраждалих, щоб вийти зі свого «режиму виживання». Зміцнення наступних особистісних ресурсів є першочерговим для фази стабілізації.
З якого віку починає проявлятися травма? Яка вікова група найбільше потребує психологічної допомоги?
Діти до трьох років ще не мають здатності свідомо називати і розуміти те, що вони пережили. Однак це не означає, що травма не залишає слідів на рівні тіла, емоцій і почуттів. Оскільки діти віддзеркалюють емоції дорослих, то в першу чергу важливо стабілізувати батьків. Адже батьки – найкращі терапевти своїх дітей. Для дітей, які втратили батьків, важливо забезпечити стабільну структуру та якомога швидше відновити систему прихильності, мати «дорослого», який може запропонувати захист і підтримку постраждалій дитині, який може допомогти дитині знову знайти надійну прихильність.
Жінка тікає з дітьми, після того, як пожежа після обстрілу знищила її засоби до існування, а її чоловік помер від серцевого нападу в її присутності, але його не можуть поховати через мерзлу землю. Чи можуть колись загоїтися рани від такого досвіду?
Рану, яка становить екзистенційну загрозу, коли мова йде про життя і смерть, можна вилікувати. Що ж, кожна травма індивідуальна, і кожному потрібен різний час для загоєння. Поранення, пов’язані з війною, свідками яких ми всі є, особливо випадки масового сексуального насильства, зґвалтування, катувань та вбивств цивільних, неповнолітніх, жінок, вчинені з особливим цинізмом, є зневагою до людей, злочинами та геноцидом проти українців. Ця рана точно буде заживати десятки, сотні років і може передаватися з покоління в покоління.
У вашому онлайн- психологічному консультуванні ви вже змогли допомогти людям зі своєї країни, які шукають допомоги?
Кількість звернень за психологічною допомогою зростає з кожним днем - як правило, це українці, які встигли залишити країну в перші тижні війни і які після з’ясування формальних питань щодо реєстрації в Німеччині починають усвідомлювати те, що вони пережили і розуміють, що їм потрібна психологічна допомога. Є й українці, які живуть у Німеччині, але їхні родичі залишилися в Україні і свідомо хочуть там залишитися. Нам потрібен час, щоб відновити відчуття психологічної основи, повернути впевненість у собі та довіру. А також вміння дистанціюватися від джерела травми. Однак війна триває, тому ми не можемо зараз говорити про повне загоєння рани, а лише про визнання та прийняття нашої рани/болі/реальності та рішення про необхідність пошуку нових джерел підтримки або можливості тимчасово замінити ті старі втрачені джерела підтримки. Тому першочерговою метою в контексті психологічної допомоги є емоційна стабілізація, мобілізація внутрішніх ресурсів для самозцілення, створення безпечних умов для переробки пережитого. Ми працюємо, щоб зміцнити людей та їхні ресурси, щоб вони поступово поверталися до рівня: “тут і зараз”. Перебування в Німеччині не означає, що людина в повній безпеці, адже її рідні, знайомі, друзі залишаються в пеклі, з якого їм вдалося втекти.
Ви закінчили Львівський національний університет. Наскільки глибоко вас шокують кадри із Західної України, які ми можемо спостерігати на відстані на телебаченні.
Особисто у мене вдома немає телевізора, і я намагаюся обмежити час, проведений у соціальних мережах. Систематичний перегляд відео та фотографій та перечитування історій свідків війни в Україні може бути дуже дестабілізуючим, оскільки важко повністю відмежуватися, коли ми бачимо фото/відео знайомих будівель, дізнаючись про загибель наших співвітчизників. Я не тікаю від важкої реальності, але намагаюся зосередити свої зусилля на сферах, на які можу вплинути. Я усвідомлюю, що ми не можемо врятувати всіх і не можемо допомогти всім, хто потребує, але я переконаний, що спільними зусиллями ми зможемо це зробити. Нам усім боляче, шок від нелюдських катувань і страждань відходить у наші душі й тіла. Злочини проти людства знищують нас, забирають наші ресурси, що містять біль, наповнюють нас безвихіддю і гнівом. Але зупинити це і допомогти постраждалим – нормальна людська потреба. При перегляді телевізора важливо дотримуватися правил психічної гігієни та перевіряти інформацію з першоджерел. Нарешті, ми часто зустрічаємося з випадками маніпуляції психікою, які мають місце в ЗМІ. Це інформаційна війна, спрямована на дестабілізацію, зневіру, сіяння паніки, гніву та міжнаціональної ворожнечі.
Найболючішими є історії невинних дітей, які загинули, залишилися сиротами та зазнали насильства під час війни в Україні. Водночас ми читаємо та дивимося приклади надзвичайного героїзму українських військових, а також надзвичайно емоційні історії, коли нам вдалося звільнити окуповані міста та врятувати родини. Приклади жертовності, гостинності, безкорисливої допомоги допомагають нам не втрачати надію. І важливо триматися/шукати такі джерела опори, підтримки, мотивації.
Скільки біженців вже зареєструвались у Вашій Спілці українців в Ауґзбурзі? Чи намагаєтесь Ви допомогти дітям та молоді, наприклад у суботній школі, налагодити зв’язок з їхньою домівкою та підтримувати зв’язок із суспільством?
Спілка українців в Ауґзбурзі (Augsburg e.V.) підтримує дітей та молодь, включно з їхніми батьками, в українській суботній школі Аугсбург. Наша мета – створити острівці безпеки для дітей за допомогою навчання та інтегративних пропозицій рідною мовою, стабілізувати їх емоційно, надати їм можливості, розвинути ресурси та зміцнити їхню впевненість у собі. Важливо також уможливити самореалізацію, шлях до повсякденного шкільного життя, інтеграцію в нове середовище. Наша програма підготована та реалізована з урахуванням центральних потреб. Найважливішими компонентами є: негайні довгострокові та структуровані освітні можливості рідною мовою. Стимулюючи здатність до самозцілення, намагаємося полегшити або повністю запобігти можливим розладам, що виникають внаслідок травматичного досвіду.
Щосуботи з 5 березня ми надаємо терміново необхідну соціально-педагогічну та психологічну допомогу дітям та молоді з України, які шукають захисту в м. Аугсбурґ. Вже зареєструвалося 150 дітей та молоді. Кожна дитина, яка приходить до нас вперше, отримує безкоштовно «вітальний подарунок» (пакет зі шкільним приладдям, іграшками, солодощами). Програма суботньої школи: інтегративні ігри, заняття рідною мовою, спортивні та фізичні навантаження, мистецькі, терапевтичні майстер-класи та «веселе навчання» (3-4 години на тиждень, щосуботи), бібліотека.
Також ми дбаємо про те, щоб діти перекусили на перерві. Люди з України, які шукають захисту, отримують від нас не лише безкоштовний одяг, постільну білизну та предмети побуту а й безпеку, прийняття, розуміння та повагу. Вони знаходять захист, не будучи ізольованим, можливість для добровільної роботи, перерви та можливості відступити, ресурси та перспективи в групі, що дає змогу спільно обмінюватися. Ті, хто шукає захисту, хто бере участь у нашій програмі, цінують можливість бути почутим. Для цих людей дуже важливо створити огляд ситуації, підтримку та надію.
Доктор Олена Яремко - психологиня, психотерапевтка, голова Спілки українців Аугсбург, керівник Української суботньої школи в м. Ауґсбурґ, з 2011 року разом із родиною проживає в м. Ауґсбурґ, мати чотирьох дітей.
